УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН Визначення України як суб’єкта міжнародних відносин. Основні засади зовнішньої політики України. Глобальний характер змін, які безпосередньо позначились на міжнародному статусі Україні й які визначають її місце у світовому співтоваристві, обумовлюється основними факторами: руйнуванням системи балансу сил, що існувала за часів „холодної війни”; домінуванням США як єдиної світової супердержави після розпаду Радянського Союзу й Варшавського Договору; збереженням та посиленням НАТО як системи колективної безпеки трансконтинентального характеру і водночас слабкими механізмами врегулювання конфліктних ситуацій, якими володіють Європейський Союз та ОБСЄ; тенденцію до оформлення багатополюсного контуру, зокрема з метою створення противаги політичному та економічному впливові США, з відмінними за політичною, економічною, військово-технічною могутністю центрами тяжіння; намаганнями конструювання загальноєвропейської – трансатлантичної – євразійської системи колективної безпеки. Перехід до багатополюсного світу в сучасних умовах домінації США, і наявності низки потенційних центрів тяжіння різної політичної, економічної, військової ваги, очевидно можливий лише через системну інтеграцію континентальних та трансконтинентальних державних угруповань. Іншими словами, жодна з країн сучасного світу (за винятком США) не може отримати статус світової держави окремо, не виступаючи складовою певного інтегрованого цивілізаційного утворення. Це стосується як європейських країн, так і Росії, Китаю, держав ісламського світу. Виходу України на міжнародну політичну арену в ХХ ст. сприяв процес дезінтеграції Російської імперії і російські революції 1917 р. (лютнева та жовтнева). У перші роки радянської влади склалися сприятливі умови для налагодження економічних і політичних відносин України з іноземними державами. Вже тоді молода українська дипломатія продемонструвала здатність реально забезпечити встановлення міжнародних відносин з іноземними державами. У 1920-1922 рр. Австрія, Польща, Італія, Німеччина, Франція, Туреччина, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина визнають де-юре і де-факто народний уряд України і встановлюють з ними дипломатичні відносини. Тоді ж було підписано перші рівноправні договори з великими державами Європи, Україна уклала чи приєдналася до понад 60 міжнародних угод, урядові делегації України взяли участь в різноманітних міжнародних конференціях. Після об’єднання в 1922 р. України з іншими радянськими республіками в СРСР її діяльність на міжнародній арені істотно обмежено. Договір про створення СРСР (30 грудня 1922 р.) звузив права союзних республік, у тому числі України, на здійснення відносин з іноземними державами та забезпечення власних зовнішньополітичних інтересів, які передавалися загальносоюзним зовнішньополітичним органам. Представників України введено до складу колегії Наркомату іноземних справ СРСР з правом на участь у здійсненні зовнішньополітичного курсу СРСР, а також – на реалізацію конкретних питань, що стосувалися специфічних інтересів України у тих чи інших іноземних державах. Пізніше на території України запроваджено інститут уповноваженого Міністерства закордонних справ СРСР; натомість представників України виведено з складу союзних дипломатичних місій в Австрії, Італії, Англії, Канаді, Німеччині, Польщі, Туреччині, Литві. І з 1930-х рр., відколи Радянський Союз фактично став унітарною державою з надзвичайно централізованими владними повноваженнями Москви, союзні республіки позбавлено будь-якого впливу на зовнішньополітичну діяльність СРСР. Посилення ролі Радянського Союзу на завершальному етапі другої світової війни призвело до поновлення на початку 1944 р. участі України в міжнародних відносинах. До компетенції Президії Верховної Ради Української РСР і республіканського уряду віднесено дещо ширші повноваження, зокрема представництво у міжнародних відносинах. Українська РСР стала однією з держав-засновниць Організації Об’єднаних Націй, стала членом її важливих спец...